У п’ятницю 11 грудня о 12.00 у книгарні «Є» у Львові відбувся перегляд фільму «Журналістські розслідування в Україні: досвід, факти, безпека» та дискусія за участю провідних львівських журналістів, які спеціалізуються у жанрі журналістських розслідувань, – про це сьогодні, 10 грудня, повідомив кореспондент ЗІКу.

«Журналістські розслідування в Україні: досвід, факти, безпека» – це 53-хвилинний фільм створений студією медіа-проектів «Вартові демократії» 2008 року. У Львові його демонструють у рамках Міжнародного фестивалю Docudays Ua «Дні документального кіно про права людини». Цей мандрівний фестиваль розпочався у Львові 9 грудня прем’єрним показом фільму Ігоря Чайки «Геній міста» за участю автора – київського журналіста і кінорежисера, керівника студії медіа-проектів «Вартові демократії».

Учора конференц-зал книгарні «Є», на жаль, не зміг умістити усіх охочих бути присутніми на львівській прем’єрі фільму «Геній міста». І хоч глядачам не вистачило крісел, вони не покинули зал, а дивилися фільм стоячи. Після перегляду цієї документальної стрічки, люди ще довго обговорювали побачене, дискутуючи та дошукуючись відповідей на питання, які поставила перед ними об’єктивна кінодокументалістика, що відобразила львівські реалії.

Стрічка, що вже встигла здобути визнання на загальнонаціональному рівні, ставши срібним призером ІІІ Національно конкурсу за кращі журналістські розслідування у номінації «Краще журналістське розслідування з проблем корупції в національному телерадіоефірі України», без перебільшення глибоко вразила львів’ян, бо вкотре нагадала їм, що та дійсність, у якій їм доводиться жити не є нормою. Відтак увесь пафос цього зумисне не пафосного документального фільму спричинив загострення почуття відповідальності за долю міста.

У «Генії міста» режисер, самоусунувшись від коментування, вивів на передній план голоси мешканців Львова, які всяк на свій лад оцінюють дії влади, що не збігаються із її деклараціями. Ця поліфонія та підбірка епізодів, що їх можна нанизувати на сюжетний стрижень безкраю, вкотре нагадала про говорене-переговорене, про ті численні порушення прав людини з боку міської влади, що так і не здобули законного осуду. Слід віддати належне тій майстерності, з якою режисер виклав усім відомі факти в драматургічну канву, що провокує у глядача сильний емоційний резонанс. Однак після перегляду львів’яни дякували Ігорю Чайці не за це. А насамперед за сміливість говорити правду. За небайдужість столичного мешканця до проблем Львова, які він перепустив через своє серце. За те, що зробив свій фільм усупереч загальному прикрашанню дійсності, що його насаджує офіціоз усіма своїми медійними потугами, ідеологічно заснованими на геббельсівській теорії.

Проти попередніх фільмів Ігоря Чайки, присвячених львівській проблематиці, у «Генії міста» вже не застосовано іронічної стилістики. Бо те, що спершу здавалося курйозом, насправді виявилося зовсім не смішним. Бо хіба може бути смішною ситуація, коли ціле місто стало заручниками балансу інтересів команди міського голови та депутатського корпусу, що має всі ознаки злочинного угруповання (за характеристикою. Даною одним із героїв фільму).

«Для мене інтерес до цієї історії почався із комічної ситуації, у якій опинився міський голова Львова Андрій Садовий, котрий намагався приборкати газету «Ратуша». Газета належить Львівській міській раді, однак в жодному випадку не Андрію Івановичу. Проте, міський голова Львова так не вважав, що і стало ключовою точкою конфлікту. Для мера було незрозумілим те, чому газета, яка, на його думку, має бути підконтрольна йому, критикує його підлеглих та оточення. Згодом ситуація перейшла у трагікомічний план, а далі я відчув її не просто як драматичну, а в дечому й як трагічну, адже вона вже не обмежувалася стосунками мера і редактора газети Миколи Савельєва, а позначилася на долі цілого міста. Діяльність Андрія Садового не можна вже було сприймати як легкий жарт або просто іронію. Пізніше ми збагнули, що дії мера Львова в комплексі тягнуть за собою сумнівні наслідки. Це здебільшого так звані атракції, які не приносять місту користі, а радше навпаки. Служіння громаді, про яке декларував Андрій Садовий, прийшовши до влади, обернулося тим, що він став цілковито недоступним та утаємниченим як від преси, так і звичайних громадян. Гасло «Львів відкритий для світу» реально себе не виправдовує Зйомки фільму відбувалися упродовж трьох років, і незважаючи на численні спроби поспілкуватися із Андрієм Садовим, ми отримували лише відписки від прес-служби та підлеглих мера. Хоча до останнього не втрачали надію отримати інформацію із перших вуст (бодай письмово). Але не судилося. Тому у журналістському розслідування, яким за жанром є «Геній міста» учасники та герої фільму самі розповідають про корупційну діяльність львівського мера та його середовища. Однак, це не локальна проблема, а системна. Стан Львова зараз доволі критичний, і влада за це мусить відповісти», – поділився своїми міркуваннями режисер Ігор Чайка.

Відмова від запису інтерв’ю для фільму Андрія Садового у 2007–2008 роках була озвучена начальником управління інформаційної політики Львівської міської ради Остапом Проциком, який персонально був присутнім упродовж демонстрації стрічки та дискусії щодо неї, однак слова не взяв. В обговоренні прем’єрного показу фільму «Геній міста» у Львові взяли участь заступник головного редактора Західної інформаційної корпорації Тетяна Вергелес, член громадського об’єднання «Спільнота» Володимир Гірняк, експерт ЦППД «Сім» Руслан Тополевський, головний редактор газети «Ратуша» Микола Савельєв, координатор львівської групи «Міжнародна Амністія в Україні Наталія Дульнєва, представниця львівського Вернісажу Марія Гуцул, керівник правозахисної організації Громадський фонд «Право і демократія» Андрій Бурий та інші львів’яни.